На сьогоднішній день в Україні в умовах жорстокої війни, економічної кризи та політичної нестабільності постає проблема щодо необхідності захисту, утримання та виховання дітей, які перебувають у особливо складних умовах. Перш за все, це стосується дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Запорукою щасливого дитинства є сім`я – турботливі мати та батько. Відчуваючи безперервну турботу і підтримку близьких, малюк не боїться експериментувати, він сміливо робить перші кроки назустріч незвіданому. Щоб бути щасливим, дитині недостатньо смачно поїсти і тепло одягнутися, він потребує уваги з боку дорослих. Теплі мамині руки, казки перед сном, міцні обійми батька – все це викликає в душі маленької людини надзвичайно яскраві емоції, які йому ніколи не замінять ні подарунки, ні цукерки.
Те, що дитина в дитячі роки придбає в сім’ї, вона збереже впродовж усього подальшого життя. Важливість сім’ї обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться впродовж значної частини свого життя. У ній закладаються основи особи дитини.
Сім’я – це особливого роду колектив, що відіграє у вихованні основну, довготривалу і найважливішу роль. Саме у сім’ї дитина отримує перший життєвий досвід, робить перші спостереження і вчиться, як поводитись у різних ситуаціях.
Роль сім’ї для дитини надзвичайно важлива. Батьки дають дітям життя, відповідають за догляд і виховання, беруть на себе фінансову відповідальність, мають юридичні повноваження, у тому числі на право прийняття важливих рішень від імені своїх дітей; допомагають відчути взаємне тепло й любов, передають дітям досвід поколінь, життєві цінності та духовність, виховують дітей, задовольняють щоденні потреби, надають зразки для наслідування, поступово прищеплюють соціальні й побутові навички, необхідні у самостійному житті. Усі ці потреби життєво важливі для кожної дитини, якого б віку вона не була. Кожній дитині потрібно надати можливість повністю реалізувати свій потенціал. Для неї слід забезпечити: максимально можливий рівень фізичного та психічного здоров’я, доступ до отримання якісної освіти, безпечне життя та захист від заподіяння шкоди, позитивні емоційні переживання, відчуття того, що її люблять та цінують, розвиток навичок догляду за собою й розв’язання повсякденних проблем, формування самоідентичності, розвиток навичок міжособистісного спілкування.
Вихованці інтернатних закладів менш успішні у розв’язанні проблеми конфліктів при спілкуванні з дорослими, ніж діти з сім’ї, у них більш примітивні та нерозвинуті форми спілкування з дорослими: агресивність, намагання звинуватити інших, невміння та небажання визнати свою провину, тобто, по суті, домінують захисні форми поведінки у конфліктних ситуаціях. В свою чергу, нездатність конструктивно вирішувати конфлікти призводить до певних відхилень у поведінці. Ці діти, як правило, не володіють засобами, що допомагають перебороти страх, не отримують стимулу до активної пізнавальної діяльності, не вміють поділитися своїми переживаннями із дорослими.
Дитина повинна відчувати турботу про себе, і не лише державну, а й має право жити в сім’ї, виховуватись за принципом цієї міні-моделі суспільства, щоб потім відтворити її у власному житті, діти повинні зростати в сім’ях рідних батьків, але коли це неможливо, найкраща альтернатива – це сімейні форми виховання.
Саме шляхом створення форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування, можна реалізувати забезпечення права дитини, перш за все, дитинисироти і дитини, позбавленої батьківського піклування – зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та взаєморозуміння. Такими формами сімейного виховання є усиновлення, встановлення опіки/піклування, влаштування до прийомної сім’ї, дитячих будинків сімейного типу:
Усиновлення – найпріоритетніша форма влаштування дитини. Це прийняття усиновлювачем у свою сім’ю дитини на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провадиться в її інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя;
Встановлення опіки та піклування – це влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають, переважно, у сімейних, родинних відносинах з цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів;
Влаштування до прийомної сім’ї – добровільне прийняття за плату сім’єю або окремою особою, яка не перебуває у шлюбі, із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та для спільного проживання; Влаштування до дитячого будинку сімейного типу – прийняття в окрему сім’ю, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, на виховання та для спільного проживання не менш як п’яти дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей, включаючи рідних, у такій сім’ї не може перевищувати десяти осіб. Всім бажаючим та маючим змогу подарувати дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, родинне тепло та любов, нагадуємо, що ви можете звернутись до служби у справах дітей Роздільнянської районної державної (військової) адміністрації або до місцевої служби у справах дітей за місцем свого проживання.
Служба у справах у дітей районної державної (військової) адміністрації
